Опис досвіду роботи

Одна з найдавніших, і безумовно найпочесніших професій кожного чоловіка – ремесло воїна. В часи вічного протистояння світів саме воїн був вартовим мирної праці та добробуту всіх інших членів спільноти. Ремесло воїна доступне не кожному з нас. Воно почесне, проте важке та відповідальне. Щоб стати воїном, людина мусить сполучати в собі фізичні та психологічні ознаки, які допоможуть йому виконувати свій обов'язок. Але головне – мати непоборне бажання служити власній Батьківщині розумом та душею. В будь-який час і за будь-яких обставин. Ось чому ремесло воїна служить водночас і найкращою школою для молоді. Школою, де хлопчики та юнаки стають чоловіками, де в молодих душах гартується шляхетний дух, залізна воля та здорове тіло, де плекається патріотизм та здатність для самопожертви, де народжується здатність бути лідером та вести за собою інших, де виховується презирство до людських вад, де осягається вищий смисл людського буття.

Молодь – це надія і майбутнє нації. І лише від нас самих залежить, чи залишиться в живих український народ, чи розчиниться у вирі теперішніх подій.

Ні для кого не є секретом те, що за час незалежності держава не спромоглася створити міцні, боєздатні Збройні сили України. І ні для кого не є секретом факт сильного ослаблення українського національного організму внаслідок довголітнього поневолення агресивними й войовничими сусідами. Але вихід є. І вихід лише один. Самим освоювати військове ремесло. Самим гартувати міць свого духу і тіла, самим вміти зі зброєю в руках захищати здобуту незалежність, самим готуватися до важких випробувань, самим стати опорою нації і бути взірцем для інших. Використовувати той час, який ще даний нам долею для того, щоби приготуватися до неминучих буремних подій. Бо потім буде пізно....

 Основна мета предмету «Захист Вітчизни» – виховання нового покоління української нації, яке, зберігши національну окремішність українського народу, буде в змозі у майбутньому бути завзятими оборонцями українського народу й добрими громадянами України.

         Зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, визначають інноваційні вимоги і до системи освіти. Усе більше росте престиж військової служби у молоді. Успішна реалізація особистості учня в період навчання і після його закінчення - конкурентоспроможність, соціалізація в суспільстві, активна адаптація у професійній діяльності є найважливішими навчально-виховними завданнями в сучасній школі, а також формування в кожному учневі фізичних та морально-духовних якостей, необхідних майбутнім громадянам України  для виконання конституційних обов'язків. Тому оволодіння дітьми старшого віку основами стройової підготовки є актуальною проблемою сучасної освіти.               Технологія формування навичок і вмінь виконання стройових прийомів спрямована на виявлення та максимальний розвиток індивідуально значущих позитивних задатків кожного школяра, а також первинного застосування стройових навичок на кожному уроці «Захисту Вітчизни», виховання дисциплінованості учнів, вміння працювати в команді, формування витривалості та постави; творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (змагання, гра); стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння навчатися, створення умов для розкриття природної активності особистості. Тобто вирішує ті завдання, які стоять перед школою ХХІ століття. Важливу роль у будь-якій діяльності, в тому числі навчальній, відіграє мотиваційний компонент, рушійним фактором якого є пізнавальний інтерес.

          Реалізація досвіду передбачає максимальне використання набутих вмінь і навичок виконання стройових прийомів для виховання в учнів дисциплінованості, вміння працювати в команді, формування постави, здійснення профорієнтації, готовності захищати Вітчизну.

Стройова підготовка, як розділ входить до програми предмета «Захист Вітчизни», який є складовою частиною підготовки молоді допризовного віку до військової служби, і включається до визначеної державою складової освіти загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів та проводиться за затвердженою МОН України програмою.

Заняття зі стройової підготовки – один з важливих видів навчання і виховання юнаків, які удосконалюють вміння володіти своїм тілом, сприяють загартуванню волі, розвивають уважність, спостережливість, наполегливість, колективізм. Уже саме перебування в строю привчає до порядку, зібраності, дисципліни. Стройова підготовка дозволяє оволодіти навичками організації та управління, в першу чергу, тим юнакам, які призначені командирами навчальних відділень і взводів. Стрій був і залишається основою підготовки до спільних дій. Він, як ні один із видів навчання, виховує швидке, точне та одностайне виконання волі командира. Стройова підготовка базується на розумінні необхідності чітких, швидких і вправних дій при виконанні прийомів у складі відділення, взводу. Дисциплінуючи, стройова підготовка (стройовий вишкіл) допомагає оволодівати різними прийомами і діями, набувати навичок, необхідних на заняттях з тактичної, вогневої, спеціальної підготовки тощо. Удосконалення стройових прийомів проводиться на заняттях з усіх розділів програми «Захист Вітчизни» на шикуваннях, пересуваннях строєм, а також під час проведення оборонно-спортивних, військово-патріотичних заходів.

Основною формою організації навчальної роботи з захисту Вітчизни є урок, на якому учні одержують теоретичні знання. Хороша організація уроку, вміння провести його цікаво, наочно, на високому виховному і науковому рівні  - вимоги, обов'язкові для кожного військового керівника. Крім уроків, які організовуються зі взводом в кабінеті з теорії, широко застосовуються практичні заняття  на місцевості, тактико-стройові заняття, військово-спортивні ігри, екскурсії у військові частини, музеї, перегляди навчальних та художніх кінофільмів, театральних вистав і т.п.

Кожний урок по-своєму значущий. Але уроки  різні за типами і можуть мати різні цілі. Так на уроці повідомлення нових знань, в основному учні отримують нові для них теоретичні відомості; урок закріплення знань і умінь, проводжу у формі практичного заняття на місцевості чи на стройовому майданчику, а також у  медичному кабінеті школи; урок перевірки знань і умінь включає усне опитування, теоретичні (письмові) роботи або практичні заняття (стройовий огляд, виконання прийомів зі зброєю тощо), вправи; комбінований урок - найпоширеніший тип уроку. Він містить всі або більшу частину елементів, властивих іншим типам уроків: повідомлення нових знань, їх перевірку, закріплення та ін.

           Основна форма теоретичного заняття (уроку) - розповідь-бесіда, практичного заняття на місцевості - тактико-стройове заняття. Тактико-стройові заняття створюють сприятливі умови для формування у школярів таких умінь і навичок, як дисциплінованість, підтягнутість, рішучість, самоконтроль, ініціативність, колективізм, фізичну витривалість. Тактико-стройове заняття вбирає в себе як елементи тактичної підготовки, так і стройової. Тому серйозну увагу приділяю стройовій підтягнутості учнів, закріпленню стройових навичок. Якщо в ході занять учні допускають неточності при виконанні тих чи інших команд, вони повертаються на вихідні позиції. При необхідності  показую правильне виконання прийому. Не варто переходити до відпрацювання нового, поки не відпрацьований досліджуваний прийом. Незалежно від типу і форм проведення  уроку ставлю такі вимоги: чіткість у визначенні теми, навчально-виховної мети та змісту; зв'язок даного уроку з попереднім (навчання на основі раніше отриманих знань); закінченість і ефективність; доцільна структура, що забезпечує використання часу з максимальною продуктивністю; постійна увага і активність учнів; єдність навчання і виховання; чітка регламентація елементів уроку; забезпеченість необхідним обладнанням.

Високого рівня стройової підготовки учнями  досягаю:

1.  Цілеспрямованим і правильним плануванням стройової підготовки, чіткою організацією і методично правильним проведенням всіх занять.

2.  Свідомим вивченням і наступним вдосконаленням прийомів і дій кожним учнем у відповідності до вимог Стройового Статуту.

3.  Удосконаленням навиків стройового вишколу на всіх заняттях, під час шикувань і та при проведенні змагань, ігор, конкурсів.

4.  Проведенням інструктажів з учнями-командирами напередодні занять.

5.  Самостійним тренуванням (відпрацюванням) учнями стройових прийомів і дій.

6.  Постійним контролем та високою щодо виконання учнями положень Стройового статуту Збройних Сил України.

Урок «Захист Вітчизни» спрямовується не на «середнього» учня, а на засвоєння програмного матеріалу кожним учнем з урахуванням його підготовки і розвитку.

Методи стройового навчання - це шляхи і способи, за допомо­гою яких досягається виклад навчального матеріалу і засвоєння знань. Кожний метод складається із взаємопов'язаних елементів, які прийнято називати прийомами навчання. Прийоми - це окремі деталі, складові частини методів. Так, наприклад: демонстрація дії, що вивчається (по розділах або в цілому) - це прийом методу показу; роз'яснення порядку виконання елемента - це прийом методу розповіді.

В більшості випадків використовую декілька методів, наприклад: показ з розповіддю, пояснення з вправами. В тому чи іншому поєднанні один з методів відіграє провідну роль, а інший - другорядну.

Усний виклад стройових прийомів відіграє важливу роль у процесі стройового навчання. У стройовому навчанні, зазвичай, використовую усне пояснення стройового прийому чи дії. Усне пояснення часто поєдную з показом прийомів та дій, що вивчаються.

Показ - це сукупність прийомів та дій, за допомогою яких в учнів формується певне уявлення про прийоми та дії. Як різновид показу  використовую демонстрацію. Показ здійснюю особисто, за допомогою підготовлених заздалегідь учнів, під час показових занять та перегляду показових фільмів.

Для успішного використання методу показу потрібно глибоко знати навчальний матеріал, вміти майстерно виконувати прийоми та дії, яких навчаю; дотримуватися встановленого темпу виконання прийомів та дій; вміло використовувати ракурс, під яким учні бачать прийоми та дії, які виконує вчитель.

Тренування - це багаторазове та свідоме повторення певних прийомів та дій з метою вироблення і вдосконалення в підлеглих навичок та вмінь. Тренування спочатку проводиться по розділах, а потім в цілому. Під час тренування  звертаю увагу на помилки учнів  і виправляю їх.

Для правильної організації самостійного вивчення учнями стройових прийомів  визначаю обсяг завдань на самостійне вивчення; надаю методичні поради щодо повторення раніше засвоєних теоретичних знань і практичного відпрацювання прийомів; кожна група учнів забезпечується навчальним місцем, необхідною літературою, наочними засобами; здійснюється постійний контроль і надається необхідна допомога учням в самостійному оволодінні навчальним матеріалом.

Навчання стройовим прийомам проводжу в такій послідовності: ознайомлення з прийомом; вивчення прийому; тренування. Для ознайомлення з прийомами: називаю прийом (дію) і вказую де, і з якою метою його використовують; подаю команду за якою виконується прийом; показую відповідно до Стройового Статуту, як виконується прийом в цілому, а потім в повільному темпі - по розділах з коротким поясненням порядку виконання. На ознайомлення з прийомом відводжу мінімальну кількість часу.

Для ознайомлення з прийомами  показую учням порядок його виконання в цілому, а потім по елементах, одночасно надаючи пояснення своїм діям. Вивчення кожного елементу чи дії починаю з показу і короткого пояснення. Під час показу в учня виникає зорове уявлення про стройовий прийом чи дію в цілому. Прийоми та елементи, показані чітко, правильно і грамотно, завжди справляють велике враження на учнів і викликають бажання виконати їх саме так, як було показано.

Показ завжди супроводжую коротким поясненням. В залежності від складності стройового прийому його вивчення проводжу: в цілому, якщо прийом не складний; за допомогою підготовчих вправ, якщо прийом складний і окремі його елементи важко засвоюються.

В процесі повторення стройових прийомів чи дій, здобуті навички перетворюються в уміння. Процес формування навички у стройовому навчанні як цілісної дії ґрунтується на розділенні прийому на елементи і виконання прийому за елементами, а потім послідовному об'єднанні.

Навчальні питання теми конкретного уроку зі стройової підготовки  формулюю так, щоб вони якомога більше розкривали зміст теми уроку, полегшували її логічне і повне сприйняття юнаками, служили тезами для самостійної роботи учнів, значно спрощуючи її і скорочуючи час, необхідний для її виконання.

В процесі формування вмінь і навичок використовую принципи індивідуально-диференційованого підходу, а саме:

-                     навчальна діяльність учнів має бути мотивованою;

-                     засвоєння знань кожним учнем повинно відбуватися в індивідуальному темпі, на рівні складності, який обирається ним самостійно в залежності від особистих здібностей і потреб;

-                     можливість переходу на вищий рівень складності у будь-який час;

-                     у процесі навчання повинен здійснюватися постійний зворотній зв’язок між учнями й вчителем;

-                     широке використання відеоматеріалів у навчально-виховному процесі;

-                      діяльність кожного учня має бути контрольована і керована вчителем.

В процесі викладання здійснюється керівництво індивідуально-диференційованим навчанням учнів на основі:

-                      психолого-педагогічного аналізу особистісних якостей учнів;

-                      розробці загальної концепції диференціації змісту навчального матеріалу за обсягом та рівнем складності та його розподіл за часом, формами і методами реалізації;

-                     оцінки результатів і корекції знань та вмінь кожного учня.

Контроль і оцінювання знань при цьому є відкритими.

Основним засобом формування вмінь та навичок стройових прийомів є реалізації даного принципу через індивідуальні самостійні роботи, котрі виступають як дидактичний засіб організації і керівництва самостійною діяльністю учнів на всіх етапах навчання.

В процесі викладання кожного учня виховую як активну і відповідальну особистість, яка готова стати на захист Батьківщини.

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи вчителя. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння кожним учнем стройових прийомів, постійно стежу за процесом його тренування, виявляю труднощі, які виникають у поодиноких учнів та допомагаю їм ці труднощі долати.

Виходячи з власного досвіду, дійшов висновку, що урок формування вмінь і навичок стройових прийомів повинен бути:

активним, коли працюють всі учні. При цьому використовую фронтальне опитування, рецензування відповідей, живу розгорнуту бесіду, інтерактивні методи навчання, повідомлення учнів, питання до вчителя;

повчальним, коли вчитель не читає план, а вчить та виховує: йде облік індивідуальних якостей, постійний зворотний зв'язок; створення проблемних ситуацій, закріплення матеріалу;

напруженим – жодної хвилини без діла: індивідуальна робота та робота в групах, підготовка помічників, взаємонавчання, використання навчально-матеріальної бази

Урок будується на особистому прикладі (показі стройових прийомів) вчителя, на основі доброзичливості, тактовності, без зниження статутної вимогливості  з елементами демократизму.

Отже, формуючи вміння і навички стройових прийомів, використовуючи як традиційні, так і інноваційні форми і методи організації навчально-виховного процесу, можна зробити процес вивчення стройових прийомів цікавим, корисним, не обтяжливим, приємним для учнів, забезпечити умови для розвитку їх індивідуальних здібностей. Як результат роботи – наявність мотивації до самовдосконалення, вироблення інтересу до навчальної діяльності у значної частини школярів. Учні постійно приймають участь у різноманітних змагання,  грі «Сокіл» («Джура»). Вони активні і включаються у всі види шкільної і позашкільної діяльності, проявляють ініціативу, виявляють відповідальне ставлення до вивчення інших шкільних предметів.

Плани-конспекти уроків в 10 класу

Тема 9.3: НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ КРОВОТЕЧАХ                                                       Мета: узагальнити знання учнів про рани; розказати про кровотечі; навчити засобів тимчасової зупинки кровотечі; Виховувати почуття самовиручки, взаємодопомоги

Метод проведення: розповідь, показ

Матеріальне забезпечення: Сумка медична, пакет перев’язувальний індивідуальний, підручні матеріали

                                                          Хід уроку

1. Вступна частина

1.1. Шикування учнів в од­ну шеренгу, перевірка за спис­ком та огляд зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», приві­тання, виконання команд: «Ста­вай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».

1.2. Оголошення теми, осно­вної мети та порядку проведен­ня уроку.

1.3. Стройове тренування. Ви­конання команд: «В одну шерен­гу — Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.

1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці.

  2. Вивчення нового матеріалу

   План роботи:

1 Поняття про рану. Класифікація ран.

2. Види кровотечі, їх класифікація. Перша допомога при кровотечах та
проникаючих пораненнях грудей і живота.

3. Техніка накладання пов’язок, джгута і закрутки.Техніка стиснення
судин для зупинки кровотеч в типових місцях. Дії рятівника при
травматичній ампутації кінцівки.

1.Поняття про рану. Класифікація ран.

  Рана – це пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору. Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.
    Вогнепальні – виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, сліпі, дотичні. Різані й колоті мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран життєздатні, дуже кровоточать. Колоті мають велику глибину і дуже небезпечні через пошкодження внутрішніх органів і інфекційність. Рубані — різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м’якими тканинами тіла.

     Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров’ю краї, змертвілі тканини, в яких розвивається інфекція. Вкушені рани завжди інфіковані слиною.

    Рани можуть бути поверхневими або такими, що проникають у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникні рани – найнебезпечніші.

        2.Види кровотечі, їх класифікація. Перша допомога при кровотечах та проникаючих пораненнях грудей і живота.

    Кровотечею називають витік крові з ушкоджених кровоносних судин. Залежно від характеру ушкодження судин є артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі. Найнебезпечніша – артеріальна. її ознаки: яскраво-червоний колір крові, витікання крові пульсуючим струменем. При венозній – колір крові темніший, витікання крові безперервне, явного струменя не спостерігається. Капілярна – внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся пошкоджена поверхня . Паренхіматозна виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінка, селезінка, нирки, легені).

   Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кров витікає через рану, при внутрішній —виливається в тканини й органи тіла, що називається крововиливом.
   Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під руками, при наданні першої допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі. Тимчасову зупиняють такими способами: затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.
    З.Техніка накладання пов’язок, джгута і закрутки. Техніка стиснення судин для зупинки кровотеч в типових місцях. Дії рятівника при травматичній ампутації кінцівки.

    Для тимчасової зупинки кровотечі с такі способи: прижимання судини, що кровоточить, пальцем; накладання кровозупиняючого джгута; максимальне згинання кінцівки; накладання тугої (здавлюючої) пов’язки.
Зупинка артеріального крововибігу завжди починається з прижимання артерії, а потім накладають джгут чи застосовують другі способи. Перед прижиманням прощупують пальцями пульсуючі артерії і прижимають їх до кісток вище місця поранення до зупинки кровотечі. Артерію прижимають великими пальцями або кулаком. Метод прижимання пальцями є короткочасним і дає можливість виграти час, поки не буде накладений джгут (закрутка) або здавлююча пов’язка. Є точки прижимання височної, нижньочелюстної, правої височної, підключичної, плечової, гомілкової артерій.

   Накладання здавлюючої (тугої) пов’язки використовується для незначних кровотеч. Для цього служить індивідуальний перев’язувальний пакет. Для кращого здавлювання судин ватно-марлеву подушечку пакета накладають на кровоточащу рану комком (тампоном). Для зупинки кровотечі на туловищі цей спосіб є єдиним. Для такої пов’язки використовують індивідуальний пакет. Пакет перев’язочний індивідуальний складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32*17,5 см ,бинта розміром 10 см*7 м. Одна подушечка пришита на кінці бинта, а друга вільно пересувається по ньому. Подушечка і бинт стерильні і упаковані в пергаментний папір. Зовнішній чохол – з прогумованої тканини. У пакет вкладається шпилька. Подушечку прибинтовують, кінець бинта закріплюють шпилькою. При наскрізних ранах рухому подушечку пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання герметичних пов’язок. Бинт – це смужка марлі в скатаному вигляді. Скатана частина бинта називається головкою, вільний кінець -початком. Стерильні бинти герметично упаковані у пергаментний папір. Серветки стерильні – це складені шматки марлі, герметично упаковані по 20 шт в пергаментний папір. Розмір великих – 70*68 см, малих 68*35 см. Пов’язки на голову, груди, суглоби, кисті й стопи накладають косинкою. Якщо косинки не стерильні, то спочатку накладають стерильні бинти чи серветки і фіксують їх косинкою.

                                                                                

      Джгут застосовують для зупинки крові при сильній кровотечі з поранених кінцівок Його накладають вище рани і якомога ближче до неї поверх обмундирування або на м’яку підкладку. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку придушення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім джгут розтягують і в розтягнутому виді обертають 2-3 рази навколо кінцівки і кінці фіксують за допомогою ціпочки і крючка джгута або зав’язують кінці джгута вузлом.  Якщо правильно – кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідніє.
Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі використовується закрутка, яку можна зробити з міцного матеріалу. Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кровотеча, а потім кінці палиці фіксують на кінцівці бинтом.

         Після тимчасової зупинки кровотечі через накладання джгута або закрутки рану закривають первинною пов’язкою і на ній позначають час накладання джгута або пов’язки. Влітку джгут накладають на  кінцівку не більш ніж на годину, взимку – на півгодини. Після цього терміну джгут (закрутку) необхідно послабити на 3-5 хв для відновлення кровотечі в кінцівці, при цьому одночасно прижати артерію пальцями вище рани, а потім знову затягнути джгут (закрутку) дещо вище (нижче) попереднього місця.
При зупинці кровотечі згинанням кінцівки в суглобі кровоносні судини здавлюються. Ефект здавлювання підсилюється, якщо в згин суглобів вкласти валики з вати, марлі або любий “упругий” предмет і потім закріпити зігнуті частини кінцівки разом. Цей спосіб непридатний при пораненнях з переломами кісток.
     Після тимчасової зупинки кровотечі любим вказаним способом на рану накладають пов’язку. Для цього розрізають чи розпорюють по шву одежу і оголяють рану, не загрязняючи її і не роблячи болі пораненому. Після накладання пов’язки відкриту частину тіла закривають розрізаними частинами одежі.

      3. Закріплення вивченого матеріалу

Назвати способи тимчасової зупинки кровотечі рани; перелічити складові частини ШП.

 * Підбиття підсумків заняття

    Завдання додому

  Тема 9.4: НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ПРИ  ПЕРЕЛОМАХ  ТА ВИВИХАХ

Мета:
вивчити поняття про переломи і їх ознаки; виховувати відношення до здоров’я людини як до найвищої цінності людства; розвиток почуття необхідності здорового способу життя;  засвоєння обов’язку щодо необхідності міцного здоров’я для захисту Вітчизни.

Метод : шкільна лекція

                                                         ХІД УРОКУ

1. Вступна частина

 Шикування, рапорт, привітання .  Огляд зовнішнього вигляду, перевірка учнів на заняттях .Оголошення теми, мети уроку, навчальних питань.

2. Вивчення нового матеріалу. План роботи: Поняття про переломи кісток і їх ознаки. Види переломів. Табельні та підручні засоби іммобілізації. Накладання шин з підручного матеріалу при переломах плеча, передпліччя, стегна, гомілки. Правила користування шприц-тюбиком. Правила транспортування потерпілих при різноманітних ушкодженнях та пораненнях.

    1. Поняття про переломи кісток і їх ознаки. Види переломів. Іммобілізація. Переломом називають порушення цілісності кістки.
Ознаками перелому є різкий біль, особливо під час руху, припухлість, зміна форми і порушення функції органів. Під час руху іноді чути рух кісток. Види переломів: якщо перелом супроводжується порушенням шкіри або слизової оболонки, він називається відкритим, а без пошкодження зовнішніх покривів – закритим. Іммобілізація – створення нерухомості ( покою ) якої-небудь частини тіла при переломах, вивихах і різних захворюваннях накладанням отвердіваючих пов’язок, шин і другими способами. Іммобілізацію проводять шляхом накладання шини для забезпечення нерухомості, наприклад, кінцівки                   2.  Табельні та підручні засоби іммобілізації.

Подаючи першу медичну допомогу, користуються табельними і підручними засобами. До табельних засобів належать гумові джгути, бинти, серветки, вата, а при переломах - фанерні, драбинчасті й сітчасті шини.
Як підручні засоби для накладання пов’язок використовують чисті рушники, шматки тканини (краще не кольорової ), для зупинки кровотечі – пояс чи закрутку з тканини, а при переломах – смужки твердого картону, уламки фанери, палички тощо. Матеріалом для шини може бути будь-який предмет, що є поблизу (дошки, палки, парасолька, лижі, гілки)

    3.Накладання шин з підручного матеріалу при переломах плеча, передпліччя, стегна, гомілки.

Приступаючи до надання допомоги у разі уражень і поранень, потрібно визначити послідовність окремих прийомів. Спочатку проводять ті заходи, від яких залежить життя потерпілого, або ті, без яких неможливе подальше подання допомоги. Наприклад, у разі відкритого перелому кісток стегна, що супроводжується артеріальною кровотечею, спочатку знімають одяг із пошкодженої ноги, зупиняється кровотеча накладанням джгута, потім накладається стерильна пов’язка і проводиться іммобілізація шляхом накладання шини для забезпечення нерухомості кінцівки. Для іммобілізації кінцівок необхідно фіксувати два суглоби, розміщені вище і нижче перелому. Щоб запобігти тиску на м’які тканини, на шину збоку, прилеглого до пошкодженої кінцівки, підкладають вату, м’які тканини або мох, траву, сіно та інші підручні матеріали.

    Надання допомоги при переломах різних кісток має свої особливості. При переломах плеча (плечової кістки ) один помічник фіксує плече потерпілого, а другий потягує зламану руку за зігнутий ліктьовий суглоб ( під прямим кутом ). Шини можна накладати дві, трохи більші від довжини плеча, або одну, зовнішню, а роль другої шини виконує бокова поверхня грудної клітки, до якої разом із шиною прибинтовують зламану руку.

При переломі передпліччя руку потрібно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя від п’ясних кісток до середньої третини плеча із загином біля ліктьового суглоба, другу по згинальній поверхні передпліччя, від п’ясних кісток до ліктьового згину. Потім обидві шини прибинтовують і підвішують руку на косинку або на пояс.

    При переломах стегна шини накладають із зовнішнього боку – від паху до п’ятки. Один помічник тримає потерпілого під пахви, а другий – за стопу, злегка витягуючи зламану ногу. Третій накладає шини. Шини закріплюють бинтами, рушничками, хусточками або косинками.

При переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи. Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу: один за стегно, другий за стопу.

       4.Правила користування шприц-тюбиком.

       5.Правила транспортування потерпілих при різноманітних ушкодженнях та пораненнях
Транспортування – один із важливих елементів надання першої допомоги. Для перенесення потерпілого у будинок, на транспорт, у медпункт використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, намет, плащ, ковдра). Перенесення має бути проведене обережно, уміло, щоб не завдати шкоди потерпілому і можливе тільки у разі крайньої необхідності.
Перенесення здійснюється на руках одним носієм, двома носіями у різні способи, з використанням носилочної лямки або спеціально виготовленої лямки. Перенесення на руках розраховане на коротку відстань, оскільки це важко для носіїв. Значно легше перенесення на ношах, що дає можливість робити зупинки для відпочинку, не турбуючи потерпілого. Складні стандартні ноші – брезентове або парусинове полотнище, натягнуте на два дерев’яних бруси, які закінчуються чотирма ручками. Імпровізовані ноші можна зробити з підручного матеріалу, наприклад, прив’язавши до жердини будь-яку матерію (плащ-палатку, одіяло, полотнище ). Якщо ноші зробити нема з чого, то потрібно знайти, що може їх замінити: драбину, двері, широку дошку, на яку потрібно накласти підстилку із сіна, соломи, одягу. При
переломах гомілки шини накладають від середини стегна до стопи. Помічники тримають випрямлену пошкоджену ногу: один за стегно, другий за стопу. При переломі кісток стопи шина має бути трошки більшою, ніж довжина стопи. Закріплюють шину при положенні стопи відносно гомілки під прямим кутом. При переломі передпліччя руку згибають у ліктьовому суглобі під прямим кутом, долоню повернути до тулуба. Одну шину накладають по розгинальній поверхні передпліччя від п’ясних кісток до середньої третини плеча із загином біля ліктьового суглоба, другу по згинальній поверхні передпліччя, від п’ясних кісток до ліктьового згину. Потім обидві шини прибинтовують і підвішують руку на косинку або на пояс.

      Перенесення і транспортування потерпілого. Для перенесення потерпілого використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, намет, плащ). Перенесення потерпілих у будинок, на транспорт, у медпункт має велике значення для надання медичної допомоги. Перенесення має бути здійснено обережно, уміло, щоб не завдати шкоди потерпілому.
Перенесення на руках одним носієм. Якщо потерпілий може пересуватися сам, йому може допомогти товариш обнімаючи потерпілого за талію однією рукою, а другою придержувати за руку, перекинувши її через своє плече. Якщо потерпілий не може йти сам, можна посадити його на спину або обхопити однією рукою тулуб, а другою – стегна. Легше переносити потерпілого посилочною лямкою, яку надівають на ноги потерпілого з упором у сідниці. Ставши спиною до потерпілого і нагнувшись, носильник просовує свої руки у петлі лямки, кладе руки потерпілого до себе на груди і, тримаючи їх своїми руками, піднімається для перенесення.

    Перенесення на руках двома носіями. Найпростіше перенесення на руках носіями, які йдуть один за одним. Поширене перенесення на руках методом ” замка “. для утворення сидіння -” замка ” – кожний з носіїв береться лівою рукою за своє праве передпліччя, а правою кистю – за ліве передпліччя товариша. Але при цьому обидві руки зайняті і немає опори для спини потерпілого. Тому роблять замок з трьох рук, вільна кисть лівої (правої) руки одного з товаришів підтримує потерпілого за спину. Можна переносити потерпілого на руках двома носіями на замку з двох рук. Кожний береться пальцями за передпліччя другого біля кисті і на ці з’єднані руки садять потерпілого. З’єднуючи вільні руки за спиною потерпілого, носії підтримують його, а він тримається за їхні плечі. Можна нести потерпілого на лямках.
Перенесення на ношах. Значно легше переносити на складних стандартних ношах - полотнище, натягнуте на два дерев’яних бруси, які закінчуються чотирма ручками. Для перенесення потерпілого можна обладнати прості ноші, прив’язавши до жердини будь-яку матерію, а кінці жердини при перенесенні потерпілого носії кладуть собі на плече. Як ноші можна використати пальто, через рукава якого просовують жердини, або два мішки – обрізавши гузирі ( кути) і просунувши в утворені дірки жердини. Можна використати як ноші двері, драбину, широку дошку. Правила укладання і перенесення потерпілих:
ноші встановлюють двоє з тієї сторони потерпілого, де пошкодження (рана, опіки, перелом); – троє за командою ” Берись ” стають на одне або обидва коліна зі здорової сторони потерпілого і підкладають під нього руки: перший підтримує однією рукою голову потерпілого, а другою спину в області лопаток; другий підтримує однією рукою поперек, а другою сідничну область; третій підводить одну руку під стегна, а другу під гомілку; за командою ” Піднімай ” вони обережно піднімають потерпілого, намагаючись як надалі підвести під нього руки і трохи відхиляючи його на себе, а четвертий підсовує до
них ноші; за командою ” Опускай ” вони опускають потерпілого на ноші.
Після укладання потерпілого враховують місце пошкодження і характер цього пошкодження. Якщо ноші без узголів’я, то необхідно покласти що-небудь під голову потерпілого (одяг чи солому), при блювоті подушка не потрібна, а голова повертається на бік і притримується в такому положенні (щоб блювотні маси не потрапили в дихальні шляхи). При пораненні в груди з переломами необхідно підняти верхню половину тіла. При пораненнях у живіт потерпілого укладають на спину, піднявши йому тулуб і зігнувши ноги в колінах (для розслаблення м’язів живота, зменшення болі і поліпшення дихання). При пошкодженнях хребта не можна допускати згинання тіла при укладанні на ноші, без потреби не садити і не перекладати. Потерпілого обережно укладають на ноші, на які покладена дошка, що накрита м’якою підстилкою. Під коліна, щоб ноги були в зігнутому положенні, підкладають який-небудь валик. При переломах і пораненні щелепи у потерпілого в роті збирається кров, слина, слиз і западає язик, тому потерпілого, якщо можна, переносять на ношах у напів-сидячому положенні або укладають на живіт, а голову повертають в сторону. При перенесенні на ношах людей з пошкодженими кінцівками роблять так: – поламану руку прибинтовують до грудей, а при травмі ноги під коліна кладуть валик з одягу.

Переносячи потерпілого, носії повинні намагатися зберегти горизонтальне положення нош на спусках, при подоланні перепон.
Закріплення вивченого матеріалу:  назвати види переломів

 Підведення підсумків заняття

 Завдання додому

                                     

Тема 9. 2. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи
оживлення потерпілих

Мета:
вивчення ознак клінічної та біологічної смерті;  виховання поваги до життя людини та віри в його повернення;  розвиток практичного мислення;
опанування правилами проведення реанімації.

Метод проведення: розповідь, показ, тренування

                                                        Хід уроку

1. Вступна частина

1.1. Шикування учнів в од­ну шеренгу, перевірка за спис­ком та огляд зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», приві­тання, виконання команд: «Ста­вай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».

1.2. Оголошення теми, осно­вної мети та порядку проведен­ня уроку

         2. Вивчення нового матеріалу. План роботи: Загальні уявлення про смерть – характеристика клінічної та біологічної смерті. Орієнтуючі вірогідні та підозрілі ознаки смерті. Поняття про реанімацію (оживлення). Основні правила та порядок проведення реанімації.

    1. Загальні уявлення про смерть – характеристика клінічної та біологічної смерті. Орієнтуючі вірогідні та підозрілі ознаки смерті. Поняття про реанімацію
(оживлення). Основні правила та порядок проведення реанімації.
При раптовому припиненні серцевої діяльності і дихання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу розпочати реанімацію, тобто оживлення через непрямий масаж серця і штучне дихання ( штучну вентиляцію легень ), то є шанс урятувати потерпілого. При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реакції зіниць на світло (зіниці широко розкриті ), негайно розпочинають непрямий масаж серця:
потерпілого кладуть на спину на тверду, жорстку поверхню; стають з лівого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого; енергійними ритмічними поштовхами ( 50-60 разів на 1 хв ) натискають на груди, після кожного поштовху відпускаючи руки, щоб дати можливість випростатися грудній клітці. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менше ніж 3-4 см.

     Штучну вентиляцію легень виконують різними способами, але розповсюджений – ” рот в рот “. Спочатку потерпілого кладуть на спину і голову відхиляють назад (для вільного проходження повітря). Розкрити рот, салфеткою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання:

– накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку ( носову хустинку),
затиснути йому ніс і зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ
потерпілого (для герметичності) і з силою видихнути повітря йому в рот, при
цьому легені потерпілого повинні повніше розправлятися.

     При пораненні нижньої щелепи повітря вдувається через ніс потерпілого (рот має бути закритим ), при цьому повітря вдувають ритмічно 16-18 разів за 1 хв до поновлення природного дихання або до встановлення цілком певних ознак смерті. Непрямий масаж серця виконують у поєднанні зі штучним диханням, при цьому допомогу надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж, другий – штучне дихання способом ” рот в рот “, а третій стоїть справа від потерпілого, підтримує його голову і в готовності замінити будь-кого. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це треба робити поперемінно: 4-5 натискань на грудну клітку ( на видиху ), потім одне вдування повітря в легені ( вдих ).

    Зовнішній вигляд людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Ознаки, що потерпілий живий і потребує допомоги, такі: дзеркало, прикладене до рота, пітніє – отже, потерпілий дихає; зіниця звужується при наближенні джерела світла і розширюється при віддаленні; – палець руки набрякає, якщо його перев’язати ниткою – отже, система кровообігу дихає, фіксуються застійні явища; шкіра запалюється ( червоніє ) від тертя або від запалення сірника. Відсутність цих ознак свідчить про настання біологічної смерті потерпілого.

Закріплення вивченого матеріалу: як виконують непрямий масаж серця;
як виконується штучне дихання.

Підведення підсумків заняття

Завдання додому